1Скликавши ж дванайцятьох учеників своїх, дав їм силу й власть над усіма бісами, й недуги сцїляти. 2І післав їх проповідувати царство Боже та оздоровлювати недужих. 3І рече до них: Нічого не беріть на дорогу, нї палиці, нї торбини, ні хліба, нї срібла, анї по дві одежині майте. 4І в котору господу прийдете, там пробувайте й звідтіля виходьте. 5А хто не прийме вас, виходячи з города того, й порох з ваших ніг обтрусїть на сьвідкуванне проти них. 6Вийшовши ж, ходили по селах; благовіствуючи та сцїляючи всюди.

7Почув то Ірод четверовластник усе, що сталось від Него, та й стуманів: тим що деякі казали, що Йоан устав із мертвих, 8инші ж, що Ілия явив ся, другі ж, що один з пророків старих воскрес. 9І каже Ірод: Йоана я стяв; хто ж се той, про котрого я чую таке? І шукав видїти Його.

10І вернувшись апостоли, оповідали Йому, що чинили. І взявши їх, пійшов окреме у місце пусте города, званого Витсаїда. 11Народ же дознавшись, пійшов слїдом за Ним; і, прийнявши їх, глаголав їм про царство Боже й, кому треба було сцїлення, оздоровлював.

12День же почав нахилятись; приступивши ж дванадцять, сказали Йому: Відошли народ, щоб, пійшовши кругом по селах та хуторах, відпочили й роздобули харчі; бо ми тут у пустому місці. 13Рече ж до них: Дайте ви їм їсти. Вони ж сказали: Нема в нас більш, як пять хлібів та дві риби; хиба що пійшовши купимо для всього народу сього їжі. 14Було бо до пяти тисяч чоловіка. Рече ж до учеників своїх: Садовіть їх купами по пятьдесятеро. 15І зробили так, і посадовили всіх. 16Узявши ж пять хлібів та дві риби й поглянувши на небо, благословив їх, і ламав, і давав ученикам класти перед народом. 17І їли, й наситились усї; і назбирано остальних у них окрушин дванайцять кошів.

18І сталось, як Він молив ся на самотї, були з Ним ученики; й спитав їх, глаголючи: Хто я, каже народ? 19Вони ж озвавшись сказали: Йоан Хреститель; другі: Ілия; инші ж: Що один пророк із старих воскрес. 20Рече ж їм: Ви ж, хто я, кажете? Озвав ся ж Петр і сказав: Христос Божий. 21Він же, заказавши їм, повелїв нікому не казати про се, 22глаголючи: Що мусить Син чоловічий багато терпіти, й відцурають ся Його старші, та архиєреї, та письменники, і вбють, і в третїй день воскресне Він.

23Рече ж до всїх: Коли хто хоче за мною йти, нехай одречеть ся себе й бере хрест, свій щодня, та й іде слїдом за мною. 24Хто бо хоче душу свою спасти погубить її; хто ж погубить душу свою задля мене, той спасе її. 25Що бо за користь мати ме чоловік, здобувши сьвіт увесь, себе ж погубивши або занапастивши? 26Хто бо посоромить ся мене й моїх словес, того й Син чоловічий посоромить ся, як прийде в славі своїй, і Отця, і сьвятих ангелів. 27Глаголю ж вам істино: Єсть деякі між стоячими тут, що не вкусять смертї, аж поки побачять царство Боже.

28Було ж після словес тих днїв з вісїм, і взявши Петра, та Йоана, та Якова, зійшов на гору молитись. 29І, як молив ся Він вид лиця Його став инший, і одежа Його біла, блискуча. 30І ось два чоловіки розмовляли з Ним, котрі були Мойсей та Ілия; 31вони, явившись у славі, говорили про смерть Його, яку мав сповнити в Єрусалимі. 32Петр же й ті, що з Ним, були отягчені сном; пробудивши ся ж, побачили славу Його й двох чоловіків, стоячих з Ним. 33І сталось, як розлучались від Него, каже Петр до Ісуса: Наставниче, добре нам тут бути: зробимо три намети, один Тобі, й Мойсею один, а один Ілиї, не знаючи, що каже. 34Як же він се говорив, постала хмара, та й отінила їх, і полякались, як вони увійшли в хмару. 35І роздав ся голос із хмари, говорячи: Се син мій любий; слухайте Його. 36А як був голос, знайдено Ісуса одного. І мовчали вони, й нікому не оповідали в ті дні нїчого, що бачили.

37Стало ся ж другого дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу. 38І ось чоловік з народу покликнув, кажучи: Учителю, благаю Тебе, зглянь ся на сина мого; бо він єдиний у мене. 39І ось дух хапав його, і він зараз кричить; і рве його з піною, і ледві одходить од него, розбивши його. 40І благав я учеників Твоїх, щоб вигнали його, й не здолїли. 41І озвавшись Ісус, рече: О кодло невірне та розвратне! доки буду з вами й терпіти му вас? Приведи сюди сина твого. 42Ще ж ійшов він, а біс ударив ним, та й затряс. Погрозив же Ісус духові нечистому, і оздоровив хлопця, і оддав його батькові його. 43З'умляли ся ж усї величчєм Божим. Як же всі дивувались усїм, що зробив Ісус, рече Він до учеників своїх: 44Повкладуйте в уші ваші слова сї: Син бо чоловічий має бути виданим у руки чоловічі. 45Вони ж не зрозуміли слова сього, й було воно закрите від них, щоб не постерегли його; а бояли ся питати Його про слово се.

46Постала ж думка між ними, хто був би більший з них. 47Ісус же, знаючи думку серця їх, узявши дитину, поставив її біля себе, 48і рече їм: Хто прийме сю дитину в імя моє, мене приймав; а хто мене прийме, приймає пославшого мене: хто бо найменший між усїма вами, той буде великий.

49І озвавшись Йоан, каже: Наставниче, ми бачили одного, що в імя Твоє виганяв біси, й заборонили йому; бо не ходить услїд з нами. 50І рече до него Ісус: Не боронїть, хто бо не проти нас, той з нами.

51І сталось, як сповнились днї взяття Його (вгору), утвердив лице своє йти в Єрусалим, 52і післав посланці перед лицем своїм; і пійшовши вони, увійшли в село Самарянське, щоб приготовити Йому. 53І не прийнято Його, бо лице Його було грядуще в Єрусалим. 54Бачивши ж ученики Його Яков та Йоан, казали: Господи, хочеш, скажемо, щоб огонь зійшов з неба та й пожер їх, як Ілия зробив? 55Він же обернувшись докорив їм, і рече: Не знаєте, якого ви духа. 56Син бо чоловічий не прийшов душі людські погубляти, а спасати. І пійшли в инше село.

57Стало ся ж, як ійшли вони, сказав у дорозї хтось до Него: Пійду слїдом за Тобою, куди б нї пійшов, Господи. 58І рече йому Ісус: Лисицї нори мають, і птицї небесні гнізда; Син же чоловічий не має, де голови прихилити. 59Рече ж до другого: Йди слідом за мною. Він же каже: Господи, дозволь мені пійти перш поховати батька мого. 60Рече ж йому Ісус: Остав мертвим ховати своїх мерців, ти ж іди, проповідуй царство Боже: 61Рече ж і другий: Пійду слїдом за Тобою, Господи; перше ж дай менї попрощатись із тими, що в дому моїм. 62Рече ж до него Ісус: Нїхто, положивши руку свою на рало й позираючи назад, не спосібен до царства Божого.