1Як же настав ранок, зробили раду всі архиєреї й старші людські 2і, звязавши Його, повели тай передали Його Понтийському Пилату, ігемонові.

3Тоді, побачивши Юда, зрадник Його, що Його осуджено, розкаяв ся, і вернув трийцять срібняків архиєреям та старшині, 4кажучи: Згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали: Що дам до того? ти побачиш. 5І, покинувши він срібняки в церкві, вийшов і відійшовши, повісив ся. 6Архиереї ж, взявши срібняки, сказали: Не годить ся класти їх у скарбоню, бо се ціна крові. 7Зробивши ж раду, купили за них ганчарське поле, щоб ховати на йому захожих. 8Через се зветь ся поле се Кріваве Поле по сей день. 9Тоді справдилось, що сказав Єремія пророк, глаголючи: І взяли вони трийцять срібняків, ціну цїненного, котрого цїнено з синів Ізраїля, 10і дали їх на ганчарське поле, як повелїв менї Господь.

11Ісус же стояв перед ігемоном; і питав Його ігемон, кажучи: Чи Ти цар Жидівський? Ісус же рече йому: Ти сказав єси. 12А, як винуватили Його архиереї та старші, не відказував нічого. 13Тоді каже до Него Пилат: Хиба не чуєш, скільки сьвідкують на Тебе? 14І не відказав Він йому нї на одно слово, так що ігемон вельми дивував ся.

15На сьвято ж звик був ігемон одпускати народові одного вязника, которого вони хотіли. 16Мали ж тоді знаного вязника, на прізвище Вараву. 17Як же вони зібрались, сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб одпустив вам: Вараву, чи Ісуса, на прізвище Христа? 18Знав бо, що через зависть видали Його.

19Як же сидів він на судищі, прислала до него жінка його кажучи: Нїчого тобі й праведнику сьому; багато бо терпіла я сьогоднї вві снї через него. 20Архиереї ж і старші наустили народ, щоб випросили Вараву, Ісуса ж убили. 21Озвав ся ж ігемон і рече до них: Кого хочете з двох, щоб випустив вам? Вони ж сказали: Вараву. 22Каже до них Пилат: Що ж оце робити му з Ісусом, на призвіще Христом ? Кажуть йому всі: Нехай буде рознятий. 23Ігемон же каже: Що бо злого зробив? Вони ж кричали ще гірш: Нехай буде рознятий.

24Бачивши ж Пилат, що нічого не врадить, а ще більш росте буча, взявши води, помив руки перед народом, і каже: Невинен я крові праведника сього; ви побачите. 25І, озвавшись увесь народ, сказав: Кров Його на нас і на діти наші. 26Тоді відпустив їм Вараву; Ісуса ж, побивши, передав, щоб розпято Його.

27Тоді воїни ігемонові, взявши Ісуса на судище, зібрали на Него всю роту. 28І, роздягнувши Його, накинули на Него червоний плащ; 29і, сплівши вінець із тернини, положили на голову Йому, а тростину в правицю Його; і кидаючись на коліна перед Ним, насьміхались із Него, кажучи: Радуй ся, царю Жидівський! 30І, плюючи на Него, брали тростину, й били по голові Його. 31І, як насьміялись із Него, зняли з Него плащ, і надїли на Него одежу Його, й повели Його на розпятє.

32Виходячи ж, знайшли чоловіка Киринейського, на ймя Симона; сього заставили нести хрест Його,

33І прийшовши на врочище (місце) Голгота, чи то б сказати Черепове місце, 34дали Йому пити оцту, змішаного з жовчю; і, покуштувавши, не хотів пити.

35Розпявши ж Його, поділили одежу Його, кинувши жереб, щоб справдилось, що сказав пророк: Поділили собі шати мої, й на одежу мою кинули жереб. 36І, посідавши, стерегли Його там; 37і прибили над головою Його написану вину Його: Се Ісус, цар Жидівський.

38Тодї розпято з Ним двох розбійників, одного по правицї, а другого по лївицї. 39Мимойдучі ж хулили Його, киваючи головами своїми, 40і кажучи: Ти, що руйнуєш церкву, й за три днї будуєш її, спаси ся сам. Коли ти Син Божий, зійди з хреста. 41Так само ж і архиєреї, насьміхаючись із письменниками та старшими, казали: 42Инших спасав, а себе не може спасти. Коли Він царь Ізраїлський, нехай тепер зійде з хреста, й ввіруємо в Него; 43Він уповав на Бога; нехай тепер визволить Його, коли хоче Його, казав бо: Я Син Божий. 44Так само й розбійники, що були розпяті з Ним, докоряли Йому.

45Від шестої ж години настала темрява по всїй землї до години девятої. 46Коло девятої ж години покликнув Ісус великим голосом, глаголючи: Ілі, Ілі лама савахтані; те єсть: Боже мій. Боже мій, чом мене покинув єси? 47Деякі ж, що там стояли, почувши, казали: Що Ілию кличе сей. 48І зараз, побігши один із них, і взявши губку, сповнивши оцтом і, настромивши на тростину, поїв Його. 49Останні ж казали: Нехай: побачимо, чи прийде Ілия спасати Його. 50Ісус же, знов покликнувши великим голосом, зітхнув духа. 51І ось завіса церковня роздерлась надвоє од верху до низу, й земля затрусилась, і скелї порозпадались; 52і гроби порозкривались; і многі тіла сьвятих усопших повставали, 53і, вийшовши з гробів після воскресення Його, поприходили у сьвятий город, і показались многим. 54Сотник же да ті, що були з ним і стерегли Ісуса, побачивши трус і те, що сталось, полякались тяжко, кажучи: Справді, Божий Син був сей.

55Було там багато й жінок, що оддалеки дивились, котрі прийшли слїдом за Ісусом із Галилеї, служачи Йому. 56Між ними була Мария Магдалина, й Мария, мати Яковова та Йосиїна, й мати синів Зеведеєвих.

57Як же настав вечір, прийшов чоловік заможний з Ариматеї, на ймя Йосиф, що й сам учив ся в Ісуса. 58Сей, приступивши до Пилата просив тіла Ісусового. Тоді Пилат і звелїв оддати тіло. 59І взявши тїло Йосиф, обгорнув його плащеницею чистою, 60положив його у новім своїм гробі, що висік у скелї; й прикотивши великого каменя до дверей гробу одійшов. 61Була ж там Мария Магдалина й друга Мария, і сидїли навпроти гроба.

62Завтрішнього ж дня, що після пятницї, зібрались архиєреї та Фарисеї до Пилата, 63кажучи: Пане, згадали ми, що той обманщик казав, ще живий: Через три днї встану. 64Звели ж оце стерегти гроба до третього дня, щоб прийшовши ученики Його в ночі, не вкрали Його, й не сказали народові: Устав із мертвих; і буде остання омана гірша первої. 65Сказав же їм Пилат: Маєте сторожу: йдїть забезпечте, як знаєте. 66Вони ж, пійшовши, забезпечили гріб, запечатавши камінь, із сторожею.