1Як же взнав Господь, що прочули Фарисеї, що Ісус більш учеників єднає і хрестить, нїж Йоан, 2(хоч Ісус сам не хрестив, а ученики Його;) 3то покинув Юдею, та й пійшов знов у Галилею. 4Треба ж було Йому проходити через Самарию. 5Приходить оце в город Самарянський, названий Сихар, поблизу хутора, що дав Яков ИосиФу, синові своєму. 6Була ж там криниця Яковова. Оце ж Ісус, утомившись у дорозї, сидїв так на криниці; було ж коло шестої години.

7Приходить жінка з Самариї начерпати води. Рече їй Ісус: Дай менї пити. 8Ученики бо Його пійшли в город, щоб купити ті. 9Каже ж Йому жінка Самарянка: Як се Ти, Жидовин бувши, пити просиш від мене, жінки Самарянки? Бо Жиди не сходять ся з Самарянами. 10Озвавсь Ісус і рече їй: Коли б знала дар Божий і хто се говорить тобі: Дай менї пити, ти просила б Його, й дав би тобі води живої. 11Каже Йому жінка: Добродїю, і черпака не маєш, і колодязь глибокий; звідкіля ж маєш воду живу? 12Хиба Ти більший єси отця нашого Якова, що дав нам сей колодязь? і він сам з него пив, і сини його, й скот його. 13Озвавсь Ісус і рече їй: Всякий, хто пє воду сю забажає знов; 14хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом водії, що тече в житте вічне.

15Каже до Него жінка: Добродїю, дай менї сієї води, щоб не жаждувала, анї ходила сюди черпати. 16Рече їй Ісус: Іди поклич чоловічка твого, та й приходь сюди. 17Озвалась жінка і каже: Не маю чоловіка. Рече їй Ісус: Добре сказала єси, що чоловіка не маєш; 18пять бо чоловіків мала, та й тепер которого маєш, не чоловік тобі; у сьому правду сказала єси. 19Каже Йому жінка: Добродїю, бачу, що пророк єеи Ти. 20Батьки наші на сїй горі покланялись; а ви кажете, що в Єрусалимі місце, де треба покланяти ся. 21Рече їй Ісус: Жінко, вір менї, що прийде час, коли нї на горі сїй, анї в Єрусалимі покланяти метесь ви Отцеві. 22Ви кланяєтесь, а чому - не знаєте; ми кланяємось, і чому - знаємо, бо спасенне від Жидів. 23Та прийде час, і вже єсть, що правдиві поклонники поклонять ся Отцеві духом і правдою; Отець бо таких шукає покланяючих ся Йому. 24Дух - Бог, і хто покланяєть ся Йому, духом і правдою мусить покланятись. 25Каже Йому жінка: Знаю, що Месия прийде (званий Христос). Як прийде Він, звістить нам усе. 26Рече їй Ісус: Се я, що глаголю тобі.

27І прийшли на се ученики Його, й дивувались, що Він із жінкою розмовляв; та нїхто не сказав: Чого тобі треба? або: Про що розмовляєш із нею? 28Покинула тодї відро своє жінка, й пійшла в город, і каже людям: 29Ійдїть подивіть ся на чоловіка, котрий сказав менї все, що я зробила; чи се не Христос? 30Вийшли ж з города, й прийшли до Него.

31Тим часом просили Його ученики: Рави, їж. 32Він же рече їм: Я маю їжу їсти, котрої ви не знаєте. 33Казали ж ученики один до одного: Хиба хто приніс Йому їсти? 34Рече їм Ісус: Моя їжа, щоб чинити волю Пославшого мене, й скінчити Його діло. 35Хиба ви не кажете: Що ще чотирі місяці, та й жнива прийдуть? Ось глаголю вам: Здійміть очі ваші, та погляньте на ниви, що вже пополовіли на жнива. 36І приймає жнець плату, й збирає овощ у житте вічне, щоб і хто сїє радував ся, і хто жне. 37Бо у сьому слово правдиве: що инший, хто сіє, а инший, хто жне. 38Я післав вас жати, коло чого ви не працювали; инші люде працювали, а ви на працю їх увійшли.

39З города ж того багато увірувало в Него Самарян через слово жінки, сьвідкуючої: Що сказав мені все, що зробила. 40Як же прийшли до Него Самаряне, просили Його зістатись у них; і зіставсь там два днї. 41І багато більше увірувало за слово Його. 42А тій жінці казали: Що вже не задля твого оповідання віруємо; самі бо чули, й знаємо, що се справді Спас сьвіту Христос.

43Через два ж днї вийшов звідтіля та прийшов у Галилею. 44Сам бо Ісус сьвідкував, що пророк у своїй отчинї чести не має. 45Як же прийшов у Галилею, прийняли Його Галилейцї, бачивши все, що зробив у Єрусалимі на сьвята: бо й вони ходили на сьвята.

46Прийшов же Ісус ізнов у Кану Галилейську, де зробив воду вином. І був один царський, котрого син нездужав у Капернаумі. 47Сей, почувши, що Ісус прибув із Юдеї в Галилею, прийшов до Него, й благав Його, щоб пійшов та оздоровив сина його, бо мав умерти. 48Рече ж Ісус до него: Коли ознак та див не побачите, не увіруєте. 49Каже до Него царський: Господи, йди перш, ніж умре дитина моя. 50Рече йому Ісус: Іди, син твій живий. І увірував чоловік слову, що промовив йому Ісус, і пійшов. 51Вже ж він ішов, зустріли його слуги його й звістили, кажучи: Що хлопчик твій живий. 52Спитав же в них про годину, коли полегшало йому. І кажуть йому: Що вчора семої години покинула його горячка. 53Зрозумів же батько, що тієї самої години, котрої сказав йому Ісус: Що син твій живий; і увірував сам і ввесь дім його. 54Се знов другу ознаку зробив Ісус, прийшовши з Юдеї в Галилею.