1Істино, істино глаголю вам: Хто не ввіходить дверима в кошару, а перелазить де инде, той злодїй і розбійник. 2Хто ж увіходить дверима, той пастир вівцям. 3Тому воротар одчиняв, і вівцї голосу його слухають, і свої вівцї кличе по імени, і виводить їх. 4яв вижене вівцї свої, ійде поперед них, а вівцї ійдуть слїдом за ним, бо знають голос його. 5За чужим же не пійдуть, а втікати муть од него, бо не знають голосу чужих. 6Сю приповість сказав їм Ісус, вони ж не зрозуміли, що се було, про що глаголав їм.

7Тоді знов рече їм Ісус: Істино, істино глаголю вам: Що я двері вівцям. 8Всі, скільки прийшло їх перше мене, злодії і розбійники; тільки ж не послухали їх вівцї. 9Я - двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу. 10Злодїй не приходить, як тільки щоб украсти, і вбити, й погубити. Я прийшов, щоб життє мали, й надто мали.

11Я пастир добрий: пастир добрий душу свою кладе за вівцї. 12Наймит же й хто не пастир, що не його вівцї, бачить вовка йдучого, та й кидав вівцї, та й утікав; а вовк хапа їх, і розсипав вівцї. 13Наймит же втїкав, бо він наймит, і не журить ся про вівцї. 14Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої. 15Яко ж знає мене Отець, так і я знаю Отця, і душу мою кладу за вівцї. 16І инші вівцї маю, що не сієї кошари; і тих я мушу привести, й голос мій почують, і буде одно стадо, й один пастир. 17За те Отець мене любить, що я кладу душу мою, щоб знов прийняти її. 18Нїхто не бере її від мене, а я кладу її від себе. Маю власть положити її, і маю власть знов прийняти її. Сю заповідь прийняв я від Отця мого.

19Постала тодї знов незгода між Жидами за слова сї. 20Казали ж многі з них: Біса має і божеволїє; чого ви Його слухаєте? 21Инші казали: Се слова не біснуватого. Хиба біс може сліпим очі відкривати?

22Були ж поновини в Єрусалимі, і зима була. 23І ходив Ісус до церкві у Соломоновім ходнику. 24Обступили тодї Його Жиди, й казали Йому: Доки нас морочити меш? Коли Ти Христос, скажи нам явно. 25Відказав їм Ісус: Я казав вам, та й не віруєте. Дїла, що я роблю в імя Отця мого, сї сьвідкують про мене. 26Та ви не віруєте, бо ви не з овець моїх, як я казав вам. 27Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною. 28І я житте вічне даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх. 29Отець мій, що дав мені, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого. 30Я і Отець одно.

31Брали тодї знов камінне Жиди, щоб каменувати Його. 32Озвавсь до них Ісус: Багато добрих дїл явив я від Отця мого. За которе з тих діл каменуєте мене? 33Відказали йому Жиди, говорячи: За добре діло не каменуємо Тебе, а за хулу, і що Ти, чоловіком бувши, робиш себе Богом. 34Озвавсь до них Ісус: Хиба не написано в законї вашому: Я сказав, ви боги? 35Коли тих назвав богами, до кого слово Боже було, та й не може поламатись писаннє, 36то як же про Того, кого Отець осьвятив і післав у сьвіт, ви кажете: Що хулищ, бо сказав: Я Син Божий? 37Коли я не роблю дїл Отця мого, не йміть віри мені. 38Коли ж роблю, а ви менї не віруєте, то дїлам віруйте, щоб ви знали й вірували, що в менї Отець, і я в Йому. 39Шукали тодї знов Його схопити, та вхиливсь од рук їх,

40та й пійшов ізнов на той бік у те місце, де Йоан перше хрестив, та й пробував там. 41І многі приходили до Него, й казали: Що Йоан ніякої ознаки не зробив, усе ж, що Йоан казав про сього чоловіка, правда була. 42І увірували там многі в Него.