1Прийшовже у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека, 2що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї. 3Сього схотів Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всі батька його, що був Грек. 4Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єріусалимі. 5Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.

6Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї. 7Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух. 8Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду. 9І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонцю, поможи нам. 10Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонцю, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.

11Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию,. другого ж дня в Неаполь, 12а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї - осада. Пробували ж ми в сьому городі кілька днїв. 13А субітнього дня вийшли геть а города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посідавши говорили до жінок, що посходились.

14І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголанє від Павла. 15Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.

16Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи. 17Ся, йдучи слїдом за Павлом та. за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення. 18Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.

19Видївши ж пани її, що пропала надія заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв. 20І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами, 21і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.

22І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звеліли бити їх. 23І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх 24Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.

25О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники. 26Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх. 27Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відтинені двері темниці, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтікали вязники. 28Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нічого лихого, всї бо ми тут. 29Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сиди, 30а, вивівши їх геть, каже: Добродії, що менї робити, щоб спастись?

31Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій. 32І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його. 33І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз. 34І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.

35Як же настав день, прислали воїводи наличників, кажучи: Відпусти людей сих. 36Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас; 37Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас. 38Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, дцо вони Римляне. 39І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города. 40І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утішили їх, та й пійшли.