1Поглянувши ж Павел пильно на раду рече: Мужі брати, я жив у всій добрій совісті перед Богом до сього дня. 2Архиєрей же Ананїя звелїв тим, що стояли перед ним, бити його в лице. 3Тоді рече Павел до него: Бити ме тебе Бог, стїно побіляна; і ти сидиш, щоб судити мене по закону, а проти закону велиш мене бити? 4Ті ж, що стояли, сказали: Ти архиєрея Божого злорічиш? 5Рече ж Павел: Не знав я, брати, що се архиєрей: писано бо: Не казати меш лихого на князя народу твого.

6Постерігши ж Павел, що одна часть (людей) Садукейська, а друга. Фарисейська, покликнув у раді: Мужі брати! я Фарисей, син Фарисеїв; за надію воскресення мертвих мене судять. 7Як ж се промовив, постала незгода між Фарисеями та Садукеями; і розділилась громада. 8Садукеї бо кажуть, що нема воскресення, ні ангела, ні духа, а Фарисеї визнають обох. 9Постав же крик великий; і, вставши письменники части Фарисейської, змагались, говорячи: Нїчого лихого не знаходимо в чоловікові сему; коли ж дух промовив до него або ангел, то не воюймо з Богом. 10І, як постала буча велика, тисячник, опасуючись, щоб вони не розірвали Павла, звелїв воїнам зійти, та, вхопивши його з посеред них, привести в замок.

11Другої ж ночи став перед ним Господь і рече: Бодрись, Павле; як бо ти сьвідкував про мене в Єрусалимі, так ти маєш і в Римі сьвідкувати.

12Як же настав день, зложивши змову деякі з Жидів, заклялись, говорячи, що ні їсти муть, ні пити муть, доки не вбють Павла. 13Було ж більш сорока, що сю клятьбу зробили. 14Приступивши вони до архиєреїв та старших, казали: клятьбою поклялись ми нїчого не їсти, доки не вбємо Павла. 15Тепер же ви дайте знати тисячникові й раді, щоб завтра вивів його до вас, нїби хочете розвідатись пильнїще про справу його; ми ж, поки ще він наближить ся, готові будемо вбити його.

16Прочувши ж син сестри Павлової про їх задум на него, прийшовши і ввійшовши в замок, сказав Павлові. 17Покликавши ж Павел одного з сотників, рече: Одведи хлопця сього до тисячника; має бо щось сказати йому. 18Він же, взявши його, повів до тисячника, й каже: Вязник Павел, покликавши мене, просив привести до тебе сього хлопця; має бо щось сказати тобі. 19Узявши ж його за руку тисячник, і відійшовши на самоту, питав його: Про що ти маєш звістити мені? 20Він же каже, що Жиди змовились просити тебе, щоб завтра привів Павла до них у раду, наче б хотіли лучче розпитатись про него. 21Ти ж не слухай їх: засїдаєть ся бо їх на него більш сорока чоловік, що закляли ся не їсти й не пити, доки не вбють його; і тепер готові вони, дожидаючи від тебе обіцянки. 22Тисячник же відпустив хлопця, звелівши нікому не казати, що се виявив єси передо мною.

23І, покликавши двох із сотників, каже: Наготовте дві сотні воїнів, щоб ішли в Кесарию, та сїмдесять комонників, та дві сотні стрельцїв на третю годину ночи; 24і скотину наготовити, щоб, посадивши Павла, одвели цілого до старости Феликса. 25Написав же й лист такого змісту:

26Клавдий Лизия вельможному старості Феликсові: радуй ся.

27Чоловіка сего Жиди схопили і мали вбити; я ж, пристигши з військом, одняв (27a) довідавшись, що він Римлянин. 28Хотівши ж довідатись про причину, за що обвинували його, увів його в раду їх, 29і знайшов, що обвинували його про питання закону їх, та ніякої вини, достойної смерти або кайданів, нема в йому.

30Як же сказано менї про зраду, що мала бути од Жидів на чоловіка сього, зараз післав я його до тебе, звелівши і винувателям його говорити перед тобою, що мають на него. Бувай здоров. 31Воїни ж, як звелено їм, узявши Павла, повели в ночі в Антипатриду. 32А назавтра, зоставивши комонників ійти з ним, вернулись у замок. 33Вони ж, ввійшовши в Кесарию і оддавши лист старості, поставили перед ним і Павла. 34Прочитавши ж староста і спитавши, з якої він країни, та довідавшись, що з Киликиї, 35слухати му тебе, каже, як прийдуть винувателї твої. І звелїв стерегти його в преториї Іродовій.