1Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти. 2Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене. 3І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всіх вас. 4Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагате до вас.

5Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас. 6Доволї такому сієї кари від многих. 7Так що напротив лучче простїть і утіште, щоб надто великий сум не дожер такого. 8Тим же благаю вас, обявіть любов до него. 9На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні. 10Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа, 11щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.

12Прийшовши ж у Трояду на благовісте Христове, як відчинено менї двері в Господі, 13не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.

14Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї. 15Бо ми пахощі Христові Богу в і тих, що спасають ся, і в тих, що погибають: 16одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на акитте; та кого на се вистачить? 17Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.