1Тим же, зоставивши печатки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога, 2науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього. 3І се зробимо, коли Бог дозволить. 4Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого, 5і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка, 6та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його. 7Земля бо, що пе падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословенне від Бога. 8а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленне.

9Ми ж надіємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так. 10Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути діло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим. 11Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме старанне про тверду надїю аж до кінця, 12щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітниці вірою і довготерпіннєм.

13Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою, 14глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе." 15І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю. 16Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, - клятьба. 17У тому ж, хотівши Бог більше показати наслїдникам обітниці незмінність ради своєї, посередникував клятьбою, 18щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами, 19котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою, 20куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.