1Агрнппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:

2Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою, 3а й надто, що ти сьвідомин всіх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.

4Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди, 5знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри. 6А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на суді, 7котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди. 8Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?

9Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити. 10Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темниці, прийнявши власть од архивреїв, а як убивали їх, давав мій голос. 11І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.

12І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв, 13ополуднї, парю, в дорозї видів я з неба сьвітло над сявво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною. 14Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти). 15Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш. 16Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі, 17вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю, 18відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленне гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.

19Тим, дарю Агриппо, не протививсь я небесному видінню, 20а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всій землі Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи діла, достойні покаяння. 21За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотіли вбити. 22Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нічого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойеей: 23що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.

24Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять. 25Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю. 26Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось. 27Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш. 28Агриппа ж каже до Павла: О, мало не вговорив єси мене бути Християнином. 29Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогодні, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.

30І, як промовив се, устав цар і игемон і Вереникия і ті, що сиділи з ними, 31і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нічого смерти достойного не робить чоловік сей. 32Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.